Коли відмова у наданні інформації на адвокатський запит є правомірною: практика Верховного Суду

Мирошниченко Анастасія
05.03.2021
Юридичні послуги - Коли відмова у наданні інформації на адвокатський запит є правомірною: практика Верховного Суду

Адвокатський запит – це передбачений законом спосіб, який найчастіше використовується
адвокатами для отримання необхідної інформації, копій документів від органів державної влади.
Втім нерідко виникають ситуації, коли адвокатам відмовляють у наданні запитуваної інформації.

 

     Щоб не склались ситуації з непорозуміння адвоката та клієнта, адвокат мусить знати, на які нюанси слід звертати увагу при адвокатському запиті. З судової практики вбачається, що доволі часто адвокатам можуть відмовити у наданні запитуваної інформації.

Так, у справі № 805/2113/17-а від 21.09.2020 року ВС роз’яснив, коли можуть відмовити у наданні запитуваної інформації.

   У даній справі, позивач зазначив, що він як адвокат звернувся до відповідача з адвокатським запитом про надання копій документів, які використані відповідачем при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ, але відповідач відмовив у наданні таких копій із посиланням на аб. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яким передбачено, що надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, установленому кримінальним процесуальним законом. Проте позивач уважає таку відмову протиправною, оскільки проведення відповідачем цієї перевірки не є здійсненням досудового розслідування і процесуальних дій, а здійснено на виконання функцій адміністрування податків відповідно до приписів Податкового кодексу України. Позивач зазначав, що ненадання йому запитуваних копій документів за адвокатським запитом є порушенням його професійних прав як адвоката.

Та суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, залишаючи адміністративний позов без задоволення, виходив із того, що відповідно до ухвали районного суду в іншій справі (№335/9688/16-к) позапланову документальну перевірку з питань додержання вимог податкового законодавства ТОВ «Х» під час купівлі-продажу акцій ВАТ «К», проведення якої доручено фахівцям ГУ ДФС у м. Києві, призначено судом безпосередньо в рамках кримінального провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою ст. 212 КК України, і здійснено виключно для збирання доказів за цим провадженням.

   Розглядаючи справу, ВС зазначив, що з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань будь-яка інформація або документи, пов’язані з відповідним кримінальним провадженням, надаються для ознайомлення виключно на підставі та у порядку, що визначений КПК України.

Також ВС наголосив, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що вказану перевірку відповідачем було проведено відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, на підставі ухвали районного суду у справі № 335/9688/16-к, винесеної за клопотанням заступника начальника Другого відділу розслідувань кримінальних проваджень Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

    Отже, запитувані позивачем документи пов’язані з відповідним кримінальним провадженням, а тому, їхнє надання здійснюється у порядку, передбаченому КПК України. Тож, ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем правомірно було відмовлено в наданні таких.

В іншій справі № 299/3792/17 від 22.07.2020 року, адвокат намагався отримати оригінали рішень сільської ради за певній період, однак йому було відмовлено, у зв’язку з тим,  що запитувана інформація містить персональні дані, та доступ до неї обмежений. Не погоджуючись з цим, він звернувся до суду.

   Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду позов було задоволено. Однак, із рішенням судів не погодилась сільська рада, наголошуючи на тому, що  оскаржуваними судовими рішеннями зобов’язано надати позивачеві оригінали, вилучення яких здійснюється у виключних випадках.

ВС зазначив, що відсутність в адвокатському запиті конкретизації того, що запитуються саме копії документів, виходячи зі змісту та мети адвокатського запиту та передбаченого вказаними законами порядку доступу до інформації, не дає підстав уважати, що в спірних правовідносинах позивач мав намір одержати оригінали документів, зазначених в адвокатському запиті, як і не дає підстав для висновку, що, обираючи спосіб захисту порушених прав позивача, суди попередніх інстанцій поклали на відповідача обов’язок надати на запит позивача (адвоката) оригінали запитуваних документів.

   Крім того, ВС не погодився з доводами відповідача про те, що зобов’язавши його надати інформацію та документи на адвокатський запит позивача, суди попередніх інстанцій втрутилися у його дискрецію.

ВС нагадав, що повноваження суб’єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб’єкта владних повноважень. Таким чином, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов’язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов’язати до їхнього вчинення у судовому порядку.

 

Чи можуть повноваження адвоката бути підтверджені копією ордеру

   Не менш цікавим є рішення № 369/11029/17 від 13.01.2021 року, де ВС досліджував питання подання оригіналу ордеру адвоката на підтвердження своїх повноважень. З матеріалів справи відомо, що ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ, подану його представником на рішення районного суду – повернуто особі, яка її подала. Ухвала суду апеляційної інстанції була мотивована тим, що апеляційну скаргу подано та підписано особою, яка не надала суду належні документи наявності повноважень на підписання апеляційної скарги та звернення з нею до суду від імені та в інтересах позивача, що є підставою для повернення апеляційної скарги особі, яка її подала відповідно до положення п. 1 ч. 5 ст. 357 ЦПК України.

Так, судді ВС зазначили, що закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не містить вказівки на класифікаційну ознаку документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, зокрема, за стадіями їх створення, а саме: оригінал або копію, тому можна зробити висновок, що повноваження адвоката як представника сторони можуть бути підтверджені як оригіналом ордера або довіреністю (оригіналом) цієї сторони, що посвідчує такі повноваження, або їх копією, засвідченою у визначеному законом порядку, зокрема, особою, яка має повноваження на засвідчення копії.

   Як встановлено апеляційним судом та підтверджуються матеріалами справи, на підтвердження повноважень на представництво ТОВ до апеляційної скарги адвокатом надано: копію ордера, який засвідчений самим адвокатом у встановленому порядку. Так копія ордера містила відмітки про її посвідчення, а саме «згідно з оригіналом», особистий підпис адвоката, який засвідчив копію, його ініціали та прізвище, а також дату засвідчення копії.

ВС наголосив, що з огляду на те, що представник позивача – адвокат, веде судову справу від імені ТОВ, він як адвокат має право посвідчувати копії документів у справах, зокрема і копії ордера, який є належним документом, що підтверджує повноваження на представництво особи, зокрема, на вчинення такої процесуальної дії, як подання та підписання апеляційної скарги від імені товариства.

   ВС відзначив, що суд апеляційної інстанції цього не врахував і дійшов помилкового висновку про подання та підписання апеляційної скарги особою, яка не має такого права, а відтак і про наявність підстав для повернення цієї скарги, в рамках ЦПК України.

 

Коли суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу

   Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 911/4242/15, зазначив, що проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов’язково інша сторона та якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт.

Окрім цього, ВС наголосив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної.

    Верховний Суд в ухвалі від 08 квітня 2019 року у справі № 161/9568/17 зазначив, що відповідач порушує питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, яка полягала в наданні консультацій, ознайомленні з матеріалами справи, підготовці до розгляду справи, складанні процесуальних документів, участі в судових засіданнях в суді першої інстанції. Проте, в порушення вимог ст. ст. 134, 141 ЦПК відповідач не подавав до суду першої інстанції попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, не подавав доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу. Відзив на апеляційну скаргу відповідач не подавав, участі в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідача не брав. Апеляційний суд, відмовляючи у прийнятті додаткового судового рішення правильно виходив із того, що питання про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідач повинен був порушувати у суді першої інстанції. Апеляційний суд вправі ухвалити рішення про розподіл судових витрат, понесених сторонами під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, проте з матеріалів касаційного провадження вбачається, що доказів понесення таких витрат відповідач не надав.